Студентка третього курсу Анастасія Надкевич, яка в конкурсі «Студент 2021 року ТНМУ» отримала нагороду в номінації «За вагомі досягнення в розвитку культури», впродовж минулого року була організаторкою, співорганізаторкою та учасницею майже 30 громадських заходів! Нині Анастасія активно долучається до волонтерської роботи, допомагаючи нашим воїнам і людям, які змушені були переселитися з теренів, де тривають воєнні дії.
– У контексті нинішніх подій ваша громадська робота переосмислюється по-іншому. Ви погоджуєтеся?
– Так, звичайно, адже зараз усі наші сили спрямовані на допомогу українському війську. Я – волонтерка, крім загальноуніверситетського руху «Misericordia», також і громадської організації «Десантно-козацький рій». З перших днів повномасштабної війни у волонтерських лавах разом з іншими стараюся допомагати нашим захисникам. Зокрема, ми закуповуємо й сортуємо медикаменти та іншу гуманітарну допомогу. Підтримуємо й переселенців.
– Яка історія внутрішньо переміщених осіб вразила вас найбільше?
– Кожна історія вражає. Найбільше запам’яталася сім’я старших людей – бабуся з чоловіком та її сестра. 2014 року, коли почалася війна, вони мешкали в Донецьку. У їхній будинок потрапив снаряд, тож переїхали на свою дачу в Донецькій області. Коли російські окупанти дісталися й туди, були змушені знову шукати прихисток. Знайшли його в Ірпені. Пожили там кілька років й ось знову… Вибух цілком зруйнував їхню домівку. Кілька днів вони не могли вибратися з Ірпеня. Врешті, автівкою без вікон, вщент простреленою, просто якимось дивом вдалося їм вирватися із зони бойових дій.
– Ви активно долучаєтеся до різноманітних акцій, спрямованих на розвиток української культури та збереження нашої національної пам’яті. Розкажіть, які саме заходи вдалося організували торік. Можливо, якийсь з них для вас найбільш особливий?
– З першого курсу я належу до загальноуніверситетського волонтерського руху «Miseri-cordia» (керівником якого є доцент кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін, кандидат філософських наук Тарас Богданович Кадобний), ГО «Інститут досліджень національної спадщини» та науково-краєзнавчої студії «Терполяни», яку очолює професор, доктор історичних наук Леонід Васильович Кравчук. Торік науково-дослідницький центр «Європа-Схід» нашого університету брав участь у заході «Діалог двох культур» разом з Польським центром культури та освіти імені професора Мечислава Кромпця. В межах цієї освітньо-культурної події наш науково-дослідницький центр зібрав «круглий стіл», де ми мали можливість поговорити про творчість Юліуша Словацького.
Організовували ми також презентації різних книжок, філософських словників. Одна з них – книга Федора Венжиновича «Нас не зламали», де йдеться про боротьбу ОУН-УПА на теренах Південної Волині.
Долучилися й до заходу у селі Великі Дедеркали на Кременеччині, де встановили меморіальну плиту під назвою «Краяни, які віддали своє життя за Незалежність України у боротьбі з тоталітаризмом».
Напередодні відзначення 160-річчя перепоховання Тараса Шевченка на запрошення Товстенської громади разом з викладачами й студентами посадили Шевченкову вербу. Ця верба є дуже важливою для нашого поета. Перебуваючи на засланні на Кос-Аралі, Тарас Шевченко знайшов на дорозі гілочку верби, посадив її, дбайливо доглядав. Незабаром виросла верба, під тінню від якої любив відпочивати Тарас Григорович. 1963 року, напередодні 150-літнього Шевченкового ювілею, поет Андрій Малишко привіз гілочки цієї верби з Казахстану. Їх посадили в Києві біля будівлі Спілки письменників України та в голосіївському будинку поета Максима Рильського. 2014 року до 200-річчя від дня народження Шевченка розпочали акцію «Тарасова верба», що триває й донині та має на меті збагачення природного довкілля та нашої духовності. Гілочки Шевченкової верби висаджують у різних містах та селах України. І я дуже рада, що ми також долучилися до цієї чудової акції.
Найбільш особливою подією торік особисто для мене стало відкриття реконструкції повстанської криївки на території навчально-оздоровчого комплексу «Червона калина» ТНМУ. Завдяки цій реконструкції ми нині можемо побачити, який вигляд мала криївка, як діяла Українська повстанська армія – один з найпотужніших партизанських рухів у світі. Нині це надзвичайно актуально. Безпосередньо на місці реконструкції можна проводити різноманітні заняття для студентів нашого університету, ознайомитися з криївкою, гадаю, також захочуть українці зі сходу країни, які через війну змушені були переїхати в наш край.
– Ви уже згадували про своє волонтерство. На що воно було спрямоване в мирний час?
– Разом з однодумцями дуже часто відвідуємо Лозівську загальноосвітню школу, де допомагаємо багатодітним сім’ям, малозабезпеченим. Часто буваємо також у центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, що на вулиці братів Бойчуків у Тернополі, де проводимо заняття з арттерапії. Торік також проводили урок дітям про здорове харчування, до того ж іноземними мовами на вибір – польською, англійською та німецькою.
– Тему здорового харчування ви обрали й для вашої наукової роботи, до якої також активно долучаєтеся.
– Так, я двічі була учасницею міжнародних медичних конгресів студентів і молодих вчених, які щороку в квітні організовує ТНМУ. 2020 року репрезентувала власну наукову роботу на тему здорового харчування англійською мовою. Вважаю, що це досить актуальна тема, адже в наш час люди забувають правильно харчуватися через свою роботу, постійний поспіх, а тепер і через постійний стрес. Через незбалансоване харчування може виникати дефіцит певних вітамінів, мікро- і макроелементів, внаслідок чого розвиватимуться різноманітні захворювання. Торік на науковому конгресі представляла тему «Системний аналіз COVID-19», яку присвятила впливу пандемії коронавірусу на життя людей, природу, розглядаючи ситуацію, що склалася, також з філософської точки зору. Керівником моїх обох робіт був доцент кафедри педагогіки вищої школи і суспільних дисциплін Тарас Богданович Кадобний, який дуже допоміг мені в цьому.
– Ви успішно навчаєтеся, активно долучаєтеся до наукової та громадської діяльності. Як вдається це все поєднувати та знаходити час?
– Вважаю, найголовніше – повинне бути бажання. Якщо є бажання – знайдеться й час. Я маю бажання бути не лише хорошою лікаркою, а й різнобічно розвиненою людиною. Дуже важливо правильно розплановувати власний час і бути дисциплінованою, щоб все встигати. У мене дисципліна й самоконтроль добре сформувалася під час підготовки до ЗНО. І це дуже допомогло в університеті. Я знаю, що хочу бути лікаркою, тож докладаю всіх зусиль для цього. Це моя основна мотивація.
– Чому саме лікаркою?
– Це так важливо й так бентежно, що від моїх знань і вмінь залежатиме здоров’я інших людей та навіть їхнє життя! Власне, тому й треба відмінно навчатися, постійно розвивати в собі нові навички. Переконана: той, хто обирає медицину, повинен робити це за покликом серця. Я ще з раннього дитинства вирішила навчатися в медичному виші, мені завжди подобалося допомагати людям. У моїй родині багато лікарів, змалечку я часто ходила з бабусею на роботу та мала можливість на власні очі побачити, що ж таке професія лікаря. Я спостерігала, як багато вдячних людей, яким вона допомогла, приходили до неї. Із захопленням все це сприймала й мені теж так хотілося (усміхається).
– Чим для вас став Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського?
– ТНМУ для мене – мов другий дім. Це те, про що я мріяла з дитинства. Тут фахові викладачі. У цьому виші я зустріла багатьох людей, яких зараз можу назвати своїми друзями. У мене найкращі одногрупники!
– Що порадили б нинішнім і майбутнім першокурсникам?
– Спочатку вам буде дуже незвично, адже система навчання в університеті кардинально відрізняється від шкільної. Потрібно з першого дня налаштуватися на дуже швидкий ритм, коли постійно треба опрацьовувати величезний обсяг інформації та ще й запам’ятовувати її. Раджу звернути увагу на анатомію, величезний обсяг матеріалу, що дуже згодиться в майбутньому.
Раджу також, окрім навчання, розвиватися в чомусь іншому: долучатися до написання наукових робіт чи культурних проєктів, брати участь у громадській діяльності – в ТНМУ надзвичайно широкий вибір, щось своє обов’язково знайдете. Насправді це дуже цінний досвід, тож треба використовувати всі можливості для розвитку.
– Де черпаєте сили у складні моменти?
– Намагаюся займатися у вільний час тим, що мені подобається. Наприклад, я обожнюю спорт і з раннього дитинства займаюся спортивними танцями. Вважаю, що спорт додає людині сил, робить її більш дисциплінованою, витривалішою. Люблю також читати, вивчати іноземні мови, подорожувати й, звичайно, проводити вільний час з друзями, сім’єю. Спілкування з близькими людьми додає мені сил і мотивації рухатися далі.
– Нині, у воєнний час, коли життя змінилося й у всіх трапляються депресивні моменти, в чому знаходите оптимізм?
– У мене справді були депресивні думки в перші кілька днів війни. Потім почала долучатися до волонтерської діяльності. Побачила, яка величезна кількість людей творить добрі справи для наших захисників, яка потужна підтримка України, які в нас сильні та мужні воїни! Тож упевнена – все у нас буде добре. Можу порадити, що не варто сидіти в чотирьох стінах, трястися від гнітючих думок, укотре гортаючи стрічку новин. Так і справді можна збожеволіти. Потрібно робити щось корисне, бодай найменшим долучатися до спільної справи. Коли твориш добро – то й самому на душі стає світліше, лихі думки відступають.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА